Протягом XIX, XX-го та початку XXI століття вважалося, що урочисте заснування та початок будівництва фортеці святої праведної Єлисавети, матері Іоанна Хрестителя, відбулося 18 червня (за старим стилем)1754 року. Це і вважається днем народження нашого обласного центру. Ця дата була опублікована в очерках з історії м.Єлисаветграда , але в тих виданнях, що зараз відомі, не було підтвердження конкретним історичним документом. І ось 3 серпня 2017 р. в архіві ЦДІАК України відомим дослідником історії заселення нашого краю А.В.Пивоваром дивовижним чином (окремий, вирваний з книги звітів лист, знаходився зовсім в іншому місці архіву) був знайдений унікальний документ, що проливає світло на урочисту закладку фортеці святої Єлисавети.
М~ЦЪ ІЮЛЬ
№ 1980. Доношение отъ игуменовъ – лубенского иеромонаха Досифея, сорочинского иеромонаха Гавріила, нефорощанского иеромонаха Дамиана и отъ протопоповъ сорочинского Димитрія, криловского Симеона съ объявленіемъ, что за силу полученного ними изъ катедры указа и о исполненіи по оному сего 1754 года июня «12»го съехали къ генералу Глебову, божественную литургію и молебствіе отправили и крепость с~тія Елисавети по чиноположенію церковному заложили.
Принялъ канцелляристъ монахъ Сілвестръ.
Ця унікальна історична знахідка свідчить про те, що разом з українськими козаками, іншими військовими та будівельниками у закладці фортеці брали участь і священнослужителі православної церкви, які й
благословили початок будівництва. Ще до моменту початку будівництва вже була поставлена похідна церква, де була соборно звершена Божественна літургія і молебень. Служили Божественну літургію три ігумени-намісники відомих монастирів і два протопопи (аналоги теперешніх протоієреїв-благочинних). Першим в документі зазначений іеромонах Досифей, ігумен Лубенського Мгарського Спасо-Преображенського монастиря, заснованого у 1619 році на місці давньої обителі, яку відвідували багато гетьманів України, суспільні та культурні діячі. У цій обителі почив та був похований 1654 року Константинопольський патріарх Афанасій (через вісім років канонізований). З 1737 року ігуменом, а з 1744 року першим архімандритом монастиря був святитель Іоасаф, єпископ Бєлгородський, онук гетьмана Даниїла Апостола. Серед восьми козацьких полків, які прибули на будівництво фортеці, були 785 козаків Лубенського полку, який був розташований неподалік від Лубенського монастиря, і у той час очолювався полковником Петром Даниловичем Апостолом, сином гетьмана Даниїла Апостола. Лубенський Мгарський Спасо-Преображенський монастир і зараз є одним з найвідоміших монастирів України.
Другим в документі згадується Ігумен Сорочинського Свято-Михайлівського монастиря ієромонах Гавриїл (Гиновський), в минулому викладач Переяславської семінарії та Київської Духовної академії. Монастир, розташований в шести кілометрах від села Сорочинці, був заснований у 1670 році на землях Миргородського козацького полку на кошти миргородського полковника Павла Апостола. Згодом монастир був під опікою і покровительством його сина, гетьмана Даниїла. В обителі знаходили притулок старі самотні та немічні козаки.
Нефорощанський (Нехворощанський) ігумен ієромонах Даміан очолював Свято-Успенський Заорельський монастир, який був заснований у 1670році. Монастир отримав назву Нехворощанський, адже будувався одночасно з населеним пунктом Нехвороща на лівому березі річки Орелі у володіннях війська Запорозького (сучасна Дніпропетровська область). Монастир називався військовим і знаходився під опікою Коша війська Запорозького, а монахами у ньому були відставні козаки-запорожці.
Сорочинську протопопію очолював священик Димитрій Васильєв. Центр протопопії знаходився у Великих Сорочинцях і мав головну церкву – Спасо-Преображенский храм, який зберігся до наших днів. Цей величний храм – усипальниця гетьмана Даниїла Апостола та його сім’ї.
Криловське намісництво, яке у 1750 році одержало статус протопопії у складі Київської єпархії, також відносилось до Миргородського полку. З 1735 року його очолював священик Симеон Петров. Згодом містечко, де розташовувалась Криловська сотня Миргородського полку, стало військовим містом Новогеоргіївськом. Зараз його наступником є м. Світловодськ Кіровоградської області.
Необхідно зазначити, що в урочистій закладці і будівництві фортеці Святої Єлисавети, як ми знаємо з інших історичних джерел, більше всього брало участь представників Миргородського козачого полку (1390 чоловік), а
також більше тисячі козаків Полтавського полку, під командуванням полковника Андрія Горленка, рідного брата святителя Іоасафа Бєлгородського, онука гетьмана України Даниїла Апостола.
Підводячи підсумок, з гордістю можна сказати, що наше місто починалося з Божественної літургії, і отримало велике Боже благословіння через священнослужителів Православної церкви.
Про релігійність будівників та захисників фортеці свідчить те, що в ній кожне укріплення (бастіони та равеліни) носило ім’я святих угодників Божих, і навіть в’їзди називались за християнським святами – Троїцькими, Пречистенськими та Всесвятськими брамами.
Після закладки фортеці за церковним чином 12 червня 1754р (25 червня за новим стилем) , відбулись і світські урочистості з цього приводу. Про це свідчить ще один документ, знайдений в фондах РГАДА дослідником історії заселення нашого краю А. В. Пивоваром. Це малюнок з зображенням феєрверку з приводу закладки фортеці святої Єлисавети після 12 червня 1754 року.
Тобто, історичні документи дають нам точну дату, так би мовити, дня народження нашого міста. Саме будівництво фортеці, ймовірно, почалося після 13 червня або пізніше, враховуючи , що Пасха Христова у 1754р. була 3 /16 квітня за н.ст. Треба зазначити, що 12/25 червня – день пам’яті преподобного Онуфрія Великого, котрий шанувався і зараз особливо шанується в декотрих районах Центральної України.
